Наша організація допомогає дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування вже понад 10 років. Допомогти дітям знайти нову сім’ю – це наша основна мета. Однак як її можна реалізувати в сучасній Україні? Своїм баченням поділився керівник організації Ігор Прус.
Питання: Ігор, чому вам не подобається ставлення держави до дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) та інших сімейних форм виховання дітей-сиріт? Що не так в цій системі?
Ігор: Все дуже просто. Ми бачимо, що ця система не працює – як були інтернати, так і існують. І темпи збільшення кількості усиновлених дітей ну ніяк не відповідають нашим очікуванням. Тобто, скільки було інтернатів за 6 років, майже стільки і залишилося, на прикладі Луганської області. Ми бачимо в цьому велику помилку держави, яка ґрунтується на несправедливості або дискримінації, за ознакою бути частиною держави.
Питання: А в чому ви бачите несправедливість? Люди всиновлюють, інтернат є, дитячі будинки сімейного типу існують, як і патронатні родини, і опікунство. Хіба це погано?
Ігор: Зачекайте, вони то існують, але скільки грошей держава дає в інтернати, а скільки дає опікунам? Чому є ця різниця в фінансуванні? Чи правильно я розумію: якщо інтернат отримує більше, то це політика на розвиток інтернату? Наприклад, на Київщині на дитину в інтернаті держава витрачає приблизно 14 тис. гривень на місяць (дані по Білоцерківському інтернату) А родина, яка взяла сироту під опіку, отримує від держави 11,534 гривень на місяць (на майже 20% меньше). Чому так? А, ПДВ врахували? Яка мотивація таких рішень? Ця різниця для чого, щоб економити? Тоді де турбота про сиріт? В цьому і закладена різниця в якості піклування держави про сиріт, і ось в цьому ми і бачимо першу несправедливість. Про решту несправедливостей в державній політиці стосовно сиріт для наступного спілкування.
Питання: А у держави є ці гроші, які могли б піти опікунам?
Ігор: Звичайно, у держави є ці гроші. Якщо держава утримує зараз дітей в інтернаті – у неї є гроші на сиріт в інтернаті. Чому держава не дає такі ж гроші на сім’ю, в якій є сироти під опікою? Копнувши глибше, ми бачимо, що економічні методи не працюють. Багато родин не в змозі утримувати дітей і створити комфортні умови перебування для дитини за гроші, які виділяє держава. Другий шлях додаткового фінансування – скорочення строків всіх бюрократичних процедур пов’язаних з дітьми-сиротами, під час яких дитина мусить бути без юридичного статусу в закладах інтернатного типу. Це скорочення строків розгляду та винесення таких рішень в судах, миттєві процедури (закріплення в законодавстві) в кабінетах всіх гілок влади, та неможливість відкладання рішень на підставі відпусток держслужбовців або довгих неробочих днів (типу “травневі свята”).
Питання: Чому ви так впевнені що гроші відіграють велику роль? Замість матеріалізації, давайте говорити про високі цінності – все таки, допомогти сироті це ж добре!
Ігор: Звичайно, добре! І навіть є певний відсоток сімей, які пішли на такий шляхетний вчинок. АЛЕ, цей відсоток більше росте не так швидко, як мріялося на початку, а навіть навпаки, знижується.
Як це змінити? Звісно, можна обвісити всю країну плакатами «Усиновлення це круто, давайте ще! Бери більше!», Але не всі готові бути такими альтруїстами. Люди частіше кажуть, що не хочуть зробити дитині гірше, ніж в інтернаті, адже у них немає банальних умов для життя дитини в сім’ї! І в цьому є турбота, а не перфекціонізм!
Питання: А на підставі чого ви робите ці висновки? Чи є у вас докази справжності описуваної вами ситуації?
Ігор: Я роблю висновки на підставі реальної незалежної статистики, яка створюється з листопада 2015 року, коли ми почали дуже щільну і масштабну роботу в цій сфері в Станично-Луганському районі. Це прифронтовий район, розміщений впритул до лінії фронту, де постійно стріляють.
І ось яку статистику ми маємо: протягом 2013 (на 100% мирний рік на Луганщині) року в різні форми сімейного виховання потрапили 12 дітей-сиріт. У 2015 році всього 9 дітей було усиновлено. Це провал на 25% від статистики до початку війни. Потім, ми почали роботу в цьому районі, і в кінці 2016 року ми отримуємо результат – 18 дітей, які вже не в інтернаті. Зауважте, це навіть не тиловий район, а прифронтовій – там не буває реальної тиші, і про мирні умови життя не може йти мова. А далі – статистика тільки зростає.
Порівняйте, 2013 рік – 12 дітей, за відсутності війни. 2019 рік вже 24 дитини, під час наявності лінії фронту та КПВВ. А ще район втратив контроль над частиною населених пунктів, і ще частина людей стали біженцями (ВПО – толерантна назва). Це суттєве зменшення кількості мешканців! А кількість нових дітей-сиріт в родинах на вихованні зросла на 100%!
Чому так? Пересічна логіка каже, що має бути навпаки!
Наша Відповідь – ГО КПЦ Салим відкрила волонтерський центр в Станично-Луганському районі з проектами допомоги сімейним будинкам дитячого типу, і запустила потужний мотиваційний проект, який так помітно вплинув на кількість усиновлення дітей-сиріт. За радою РДА, ми створили «пакет» матеріальної допомоги (стільці+стіл, посуд, ліжка, одяг, ремонт, побутова техніка і т. д.) родинам які беруть собі сироту, і отримали омріяний відгук від опікунів, навіть в умовах війни. Батьки-вихователі брали дітей-сиріт без хвилювання за “А де вони зможуть спати і їсти?”
Додатково наші волонтери допомогли дітям подолати посттравматичний стресовий розлад, працюючи довгий час в родинах. Діти почали краще вчитися, відновлювали стосунки з однолітками в школах, та інше.
Таким чином, ми зробили висновок – матеріальні речі також грають величезну роль!
Питання: Що ж ви хочете запропонувати в рамках держави?
Ігор: Ми пропонуємо зміни в законодавстві, в результаті яких, виділені державою суми на батьків-опікунів будуть рівноцінними, або навіть більшими за суми, виділені державою на інтернат.
Дітям-сиротам потрібні батьки сьогодні, а не завтра, і відповідно, батькам потрібні створити умови виховання сьогодні, а не завтра! Опікуни мусять бігати з одного благодійного фонду в інший фонд, у пошуках допомоги на створення побуту дітям, і відгук мінімальний.
Ми хочемо, щоб депутати запекло лобіювали цей проект. Ми готові знайти юристів-волонтерів для написання нового законодавства і зробити інформаційну кампанію, але нам потрібно реальне бажання депутатів, фракції, чи партії – форма має другорядне значення, які сказали б «Ми лобіюємо цей законопроект змін у системі фінансування дитячих будинків сімейного типу та всіх сімейних форм виховання дітей сиріт.» Тільки так. І тоді, люди будуть брати опіку над дітьми, і інтернати будуть закриватися.
І це потрібно зробити навіть не сьогодні, а вже вчора!
Це наш меседж, і ми сподіваємося на відгук з боку української держави.
Приєднуйтеся до проектів фонду фінансово через Ваші пожертви та починайте змінювати життя дітей з інвалідністю вже зараз! Натискайте кнопку ДОПОМОГТИ нижче (валюта платежу Гривня, валюта банківської карти не має значення). Дізнатися як це зробити з будь-якої країни іншим шляхом можно написавши листа на електронну пошту.
Якщо Ви вважаєте важливим те, що ми робимо, будь ласка, підпишіться на нашу сторінку в Фейсбук,
Instagram або YouTube та на наш Telegram канал щоб не пропускати актуальні події і знати новини першими!